Виявилося, що єдині, кому в-ва «Електрокнига» таки корисні, і вони готові платити за це гроші — це поети.
   Секрет в тому, що поети — виступають. І здатні самі продавати свої книжки своїм поціновувавчам хоча б на автографи. Несподівано це виявилося єдиною прибутковою моделлю. Чи принаймні — незбитковою.
  Електрокнижки, платежі та інша...

Більшість книжок — паралельно в електронній та паперовій (покетбук) версіях. Крім того, в серії «Нансенівський паспорт» ще щось видавалося суто в електронній версії, переважно самими авторами, але з певного часу, переконавшись ще в довидавницькі часи, що за електронну версію українець вдавиться, а не заплатить (прошу вибачення в тих, хто не вдавився, і нам все ж таки платив, але знайте, що ви нетипові українці), і на таких надходженнях вибудувати систему підготовки книжок до друку (хай і електронного) неможливо. Щоб виправдати саме редагування роману на 6 авторських аркушів треба продати приблизно триста примірників електронної книжки.

Якщо бути арифметичним — за електрокнижку зазвичай платить кожен 100-й українець з тих, хто її скачав.

Читомо